Мільйони українців з початком війни опинилися у вимушеній еміграції в різних куточках світу. Втрата роботи та соціального статусу, зміна звичного стилю життя та планів – нелегке випробування, особливо для людей, які мали успішну кар'єру на батьківщині й зараз фактично повинні починати будувати її з нуля.
Українська телеведуча Василіса Фролова в інтерв'ю для "Емірати Сьогодні" відверто поділилася своїми відчуттями й емоціями у вимушеній еміграції в ОАЕ, розповіла про пошуки свого призначення на чужині та нову справу, яка допомагає тримати зв'язок з Україною.
Фото: Альона Леанович
– Василісо, як склалося, що доля закинула вас у Дубай? І як давно ви тут?
– Ми з родиною прилетіли в Дубай дев'ять місяців тому – 31 січня. Були плани місяць відпочити з сином Родіоном і в кінці лютого повернутися в Україну. Не скажу, що ми їхали з тривожними валізками, хоча в мене було якесь неспокійне відчуття – все-таки багато років працювала в інформаційних ЗМІ, за останні чотири роки роботи на Прямому каналі звикла бути в політичному контексті. Як би там не було, початок війни став для нас шоком, ми до цього не були готові, не думали, що може бути настільки повномасштабне вторгнення. Сталося те, що можна собі уявити лише в жахливих снах.
Тож ми в Дубаї вже дев'ять місяців, і скажу відверто, що тільки наприкінці літа я почала потроху переходити від стадії заперечення до стадії прийняття. Перші чотири місяці постійно перебувала в якомусь шоковому стані. Навіть нічого не повідомляла про себе в соцмережах. Не тому, що ховалася або мені було соромно, що я за кордоном. Мені зовсім не соромно, що я з маленькою дитиною в безпечному місці. Просто не хотілося витрачати час інших людей своїми беззмістовними меседжами, які не можуть ніяк допомогти Україні. Було дуже важко відчувати власне безсилля. Я впевнена, що таке трапилося з багатьма українцями. Тільки після пів року перебування в ОАЕ я зрозуміла, що можу тут щось робити для України.
– Як ми знаємо, Емірати – нейтральна країна, яка допомагає Україні з гуманітарними вантажами, але майже не надає підтримки українцям у своїй країні. Чи не було у Вас думки поїхати до якоїсь європейської країни, США або Канади, які підтримують українців і морально, і матеріально?
– Не було. Розумієте, вперше в житті я не належу собі після народження дитини. Передусім я повинна думати не про себе, а про родину, тому прийняла ті умови, в яких ми опинилися. У батька моєї дитини вже була тут робота й резидентська віза. Він співпрацював з тематичним парком Warner Brothers і продовжує цим займатися зараз. Тому й вирішили залишитися в ОАЕ. Це було важке рішення для всіх нас, адже ми не планували настільки довго жити поза домом.
– Виходячи з власного досвіду переїзду в ОАЕ, пам’ятаю, що на початку кардинально змінився ритм життя і звички, було повне нерозуміння, чим займатися і як підлаштуватися під нові реалії. Скажіть, будь ласка, наскільки змінилося життя у вас в ОАЕ і чи залишилось щось незмінне, що дає відчуття стабільності?
– У мене взагалі кардинально змінилося життя після народження дитини, я ще тоді змінила свої звички і до сих пір не прийшла до тями. В Дубаї життя теж змінилося – морально важко, ми не можемо тут висловити свою підтримку Україні, не можемо навіть з прапором вийти на якісь акції протесту. Маємо підлаштовуватись під закони країни. Коли я вперше написала пост у фейсбуці про те, наскільки мені важко в ОАЕ, деякі українські ЗМІ викривили інформацію й написали, що я тут ніби вихожу на акції протесту. Але максимум, що ми можемо – причепити стрічку в українських кольорах на дитячий візочок. Також маємо носити одяг з українською символікою, вишиванки, щоб усіма можливими способами показувати свою ідентичність.
Фото: Євген Нечепоренко
Моє життя зараз ніби помінялося місцями з моїм колишнім інстаграмом: раніше в Києві життя здавалося досить сірим і буденним, особливо коли потрібно було вдягатися й виходити на вулицю, де холодно й багнюка, а в інстаграмі я бачила картинки з морем та пальмами. Тепер усе кардинально змінилося: в моєму інстаграмі – зруйновані будинки, вибухи та смерть, а за вікном – ніби той інстаграм, на який я завжди захоплено дивилася. До цього не можливо звикнути, і я тепер нічого не хочу постити звідси, а все віддала б за те, щоб бути у своїй рідній мирній Україні.
Фото: Альона Леанович
Що залишилось незмінним – це мій ютуб-канал, який пов’язує мене зараз із минулим життям. Коли я щось роблю для каналу, відчуваю себе в професії. За 20 попередніх років я звикла щодня бути на зйомках. Останні чотири роки постійно мала тригодинні прямі ефіри з депутатами, політиками, які приходили до нас у студію Прямого каналу. Ще мала щотижневу програму на радіо НВ. Кожен день бути в ефірі – це звичний для мене ритм, і зараз дуже цього не вистачає.
Отже ютуб-канал хоча б трохи тримає мене в професії. Можливо це самообман, але я себе налаштовую на те, що маю продовжувати створювати контент для свого каналу.
"Війна внесла свої корективи: замість подорожей з дитиною ми вирішили продовжувати ютуб-канал у форматі розмов про материнство в евакуації"
– Розкажіть трохи більше про ютуб-канал. Ви почали його в форматі «тревел з дитиною», а зараз переорієнтувалися на інші теми та іншу аудиторію?
– Коли ми розпочинали роботу над запуском ютуб-каналу, в нас були величезні плани. Взагалі після народження дитини моя аудиторія дуже змінилася. Я це відразу відчула, бо маю органічну аудиторію в соцмережах, ніколи її собі «не накручувала». Серед моїх підписників з’явилося багато мам, їм була цікава тема батьківства, тому в нас з Дімою і виникла ідея зробити канал про подорожі з дитиною (прим.ред.: автор ідеї – продюсер Дмитро Котеленець, батько Родіона). І не просто знімати цікаві місця, а правдиво розповідати про різні нюанси подорожей з дитиною: про всі складнощі, як живуть діти в різних країнах, що скільки коштує, куди можна сходити розважитися, які сувеніри привезти з кожної країни, – це просто безмежна тема. Одразу відгукнулись спонсори, партнери, туристичної агенції, з якими були розписані наші подорожі на рік. Але до війни ми встигли здійснити з Родіоном подорож на Занзібар і потім навіть довго її не викладали, бо людям було не до цього.
Війна внесла свої корективи: замість подорожей з дитиною ми вирішили продовжувати ютуб-канал у форматі розмов про материнство в евакуації. Я відчуваю, що мене можуть надихати саме такі історії. Наразі шукаю абсолютно різних людей для сюжетів, не має значення, чи це відомі люди, чи ні, головне – щоб розмови були цікавими й надихали інших. Зізнаюся, ми розпочали з доволі хайпової теми – розмови з Дашею Кацуріною, що дуже збільшило нам кількість підписників, але це теж органічна аудиторія, яка чесно відгукнулася та дає свої побажання.
Ми розуміємо, що матусям за кордоном потрібна підтримка саме у вигляді історій, які надихають. Я вже можу анонсувати, що записала ексклюзивне інтерв’ю з Мар’яною Мамоновою, яка вийшла з російського полону й через три дні народила дитину. Вона мені дві години розповідала і про полон, і про свій стан зараз, тож дуже скоро ми викладемо цю розмову.
– А як у вас з роботою в Дубаї? Чи хотіли б спробували себе тут у ролі ведучої?
– Поки що провела в ОАЕ тільки два заходи для українців. Перший – День Незалежності України, під час якого відбулося моє перше знайомство з місцевою українською громадою.
Фото: Євген Нечепоренко
Другий – приватний захід до дня народження українського волонтера із Запоріжжя, який отримав нагороду від міністра оборони України за допомогу ЗСУ. Я мала честь познайомитись з його батьками, друзями – унікальними українцями, які мали змогу тут залишитись, але повернулися працювати назад до Запоріжжя, бо вони лікарі, і їхній обов’язок – рятувати людей.
Фото: з особистого архіву Василіси Фролової
Звичайно, я також цікавилася ситуацією на медіаринку ОАЕ. Поки що мені працювати тут ведучою не дуже реально, бо треба знати крім англійської ще й арабську мову. Також треба розуміти контекст місцевої політики в ОАЕ, культурні особливості, специфіку всього, що відбувається на знімальному майданчику. Я могла б не обов’язково бути ведучою, а й продюсером, редактором, але все-таки більше хочеться працювати над цікавими українськими проєктами.
Фото: Альона Леанович
"Хочеться використати свій попередній досвід та своє ім’я, щоб робити щось корисне для України й не втрачати з нею зв'язок"
– Наскільки я знаю, нещодавно ви якраз долучилися до одного з них – почали озвучувати дитячі книжки. Що це за проєкт?
– Я ще в Україні мала досвід озвучування новорічних та різдвяних дитячих аудіоказок за творами українських авторів, також озвучувала оповідання «Любий таточко». Тож пропозиція, яку я влітку отримала від українського медіасервісу Megogo, стала для мене справжнім ковтком повітря. Це був якраз той зв'язок із сучасною українською мовою і взагалі з Україною, який мені дуже потрібний в Еміратах. Були дуже смішні моменти, коли я вимикала кондиціонери й ховалася в шафі, щоб записати чистий звук, а звукорежисери з Києва мені дистанційно допомагали з налаштуваннями мікрофону й комп’ютера. Але нам усе вдалося, я озвучила 12 казок сучасних українських авторів і сподіваюся, що буде ще нагода попрацювати в цьому напрямку. Мені подобається можливість занурюватися в образи персонажів, вивчати їхню емоційну характеристику, їхні діалекти, пробувати різні варіанти інтонацій, а потім озвучувати одночасно різних персонажів у діалогах різними голосами.
– Крім клімату, до чого найскладніше було пристосуватися в Дубаї?
– В Україні багато питань вирішувалися досить швидко й просто, це розслабляло. Тут зовсім інша реальність, дуже багато часу йде на вирішення різних організаційних питань – починаючи від побуту (враховуючи, що тут невиправдано дорогі садочки і треба звільнити хоч трохи часу для тих корисних справ, які в мене нарешті тут з’явилися) і закінчуючи робочими моментами.
– Це чудово, що з’явилися корисні справи! Хоча зараз важко щось планувати на далеку перспективу, а чи можете поділитися найближчими планами?
– Я вже зрозуміла, що зовсім з нуля розпочинати кар’єру в цій країні мені буде важко. Крім того, хочеться все-таки використати свій попередній досвід та своє ім’я, щоб робити щось корисне для України й не втрачати з нею зв'язок. Потроху я почала розуміти, чим я тут можу допомогти своїй країні. Наприклад, багато років я брала участь у журі Best Fashion Awards, була ведучою цих церемоній, знаю всіх відомих сучасних українських дизайнерів, які показують свої колекції на Паризькому, Нью-Йоркському та інших тижнях моди по всьому світу. Як виявилося, в Дубаї вони взагалі не представлені, хоча це одна із столиць шопінгу! Тож я подумала, що якраз і маю цим зайнятися тут – просувати українську моду, українських дизайнерів. Уже активно працюю в цьому напрямку – є домовленості з відомим дубайським concept store (прим.ред.: мультибрендовий багатофункціональний магазин, атмосфера та асортимент якого передають певний стиль, ідею, концепт), який відгукнувся на мою пропозицію, готовий ризикнути й виставити колекції українських дизайнерів. Хоча я вважаю, що немає ніякого ризику, зважаючи на таланти українських дизайнерів та інтерес до України у світі.
Коли я почала думати над створенням куточка українських дизайнерів у Дубаї, то зрозуміла, що тут немає ніякого українського культурного центру, хоча він дуже потрібен. І трапилося диво – мені запропонували роботу моєї мрії. Я навіть не уявляю, яку кращу справу можна було б зараз знайти. Такого навіть наворожити собі не можна.
Фото: Альона Леанович
– Чи пов'язана якось ця справа з місцем, де ми зараз спілкуємося?
– Саме так!!! Власники цього першого в ОАЕ ресторану української кухні YOY, який незабаром відкриється, довірили мені займатися комунікаціями закладу, бути його амбасадоркою, поширювати через гастродипломатію інформацію про Україну і взагалі – створювати на базі YOY український культурний центр, соціокультурний хаб, якого так не вистачає.
Спочатку, коли я зустрілася з власниками ресторану YOY Георгієм та Павлом, думала, що мені просто запропонують провести урочисте відкриття. Але я отримала пропозицію мрії! Вперше зайшовши до ресторану, я ніби потрапила до якогось храму – з такою любов'ю і повагою до кожної малесенької деталі тут усе зроблено. Захотілося відразу притулитися до цих українських килимів, посуду, кераміки, відчути українську енергію та силу.
Формат мислення Георгія та Павла набагато сміливіший, ніж я могла очікувати. Вони відкриті до будь-яких модернових експериментів. Концепція ресторану YOY – це не занурення в історію, це не про шароварщину, а про сучасну Україну, про силу, енергію українців, про душу. При всій повазі до цієї країни, але тут якраз не вистачає душевних місць. А коли в YOY ще залунає сучасна українська музика, подадуть борщ із печі та наливку власного виробництва – буде точно дуже душевно.
– А що ще цікавого планується в українському ресторані YOY?
– Ми не хочемо зупинятися на концепції YOY тільки як ресторану. Хочемо, щоб тут збиралися українці, проводились різні заходи, вже навіть потроху складаємо календар подій: українські свята, майстер-класи з ліплення вареників, читання книжок та інші освітні заходи тощо. Також плануємо зробити тут невеличку сувенірну крамницю, де можна буде придбати унікальні речі з України, наприклад, український посуд, ексклюзивні деталі для інтер’єру, крафтові прикраси українських майстрів, які б розповідали про сучасну Україну.
Фото: Альона Леанович
Будемо виготовляти оригінальні власні сувеніри з YOY-символікою, YOY-гумором, YOY-девізами, тут будуть звучати українські пісні, перероблені в YOY-формат і записані сучасними українськими виконавцями: «ЙОЙ у лузі червона калина» або «ЙОЙ смерека».
Україна зараз створила стільки нових змістів, стільки нових культурних форматів, що мені дуже хочеться, щоб тут усе цим дихало, щоб усі в Дубаї закохалися в українську культуру та творчість!
Фото: Альона Леанович
– Василісо, дякую за цікаву й відверту розмову. І з нетерпінням чекаємо на відкриття YOY!
