24 лютого в Абу-Дабі відбулося відкриття інсталяції «Незвідність» української кінематографістки та викладачки New York University Abu Dhabi (NYU Abu Dhabi) Валерії Головіної. Проєкт став художнім осмисленням досвіду вимушеного переселення, окупації та внутрішніх травм, які переживають мільйони українців через повномасштабну війну. Експозиція триватиме до 8 березня.
Інсталяція «Незвідність» запрошує глядача побачити й відчути невидимі шрами людей, які були змушені залишити свої домівки. Це історія про пам’ять, що продовжує жити всередині, навіть коли фізичний простір дому стає недосяжним. Один із фрагментів інсталяції звучить так:
«Я родом із місця, яке досі існує на мапі, але куди вже неможливо дістатися. Тепер воно живе всередині мене – таким, яким я його пам’ятаю. Частина його окупована. Частина – порожня. Частина – мандрує разом зі мною».
Ці слова передають стан людини, чия батьківщина формально існує, але втрачена у реальному вимірі. Дім перетворюється на внутрішній простір пам’яті – фрагментований, болісний і водночас живий.
Фото: Валерія Головіна
Інший текстовий фрагмент звертається до українського пейзажу:
«Із вікна потяга здається, ніби земля майорить нашими кольорами. Сотні синіх і жовтих смуг. Якого кольору ваші могили?»
Контраст між красою соняшникових полів і різким запитанням про колір могил створює сильну емоційну напругу. Синьо-жовті поля постають не лише як символ національної ідентичності, а й як мовчазне нагадування про ціну свободи.
«Я хотіла поділитися власним досвідом»
За словами Валерії Головіної, мета виставки – поділитися власним досвідом війни, окупації та виїзду з неї.
«Такі спогади не забуваються, вони будуть зі мною все життя. Як кінематографістка я хотіла запропонувати інший спосіб взаємодії з цими реаліями – через творче вираження, яке дозволяє відчути їх емоційно й сенсорно, а не просто читати про це в новинах чи чути від інших людей», – розповіла вона.
Мисткиня наголошує, що в міжнародному середовищі часто складно говорити про війну відкрито: «Працюючи в NYU Abu Dhabi, де навчаються студенти з різних країн, я знаю, що багато людей переживають війни й травми, мають втрати, і нам усім дуже важко говорити про це. По-справжньому можуть зрозуміти, що таке війна, тільки ті, хто її пережив або чиї рідні перебувають у країні, де вона триває. Моя інсталяція – це спосіб поділитися спільним досвідом».
Досвід окупації
Пані Валерія також розповіла про особисту історію окупації, коли її родина опинилася розділеною: мати перебувала на лікуванні в Києві, а вона з батьком залишилися в окупації: «Ми з татом з другого дня війни опинилися в окупації. Ніхто не знав, скільки це триватиме. Ми вірили, що нас звільнять, але глибоко всередині я розуміла, що таке окупація, бо мала родичів і друзів, які пережили окупацію Донецької та Луганської областей».
Окремий фрагмент інсталяції присвячений виїзду з окупованої території – восьмигодинній дорозі до Запоріжжя:
«Подорож, яку ти ніколи не хотів здійснювати – восьмигодинна дорога з окупованої території до Запоріжжя через 19 російських блокпостів і повз російські танки». Виїзд відбувався без гуманітарних коридорів, на власний ризик».
Дорога тут стає символом невизначеності й боротьби за виживання.
Валерія також підкреслила, що для неї важливо було нагадати міжнародній аудиторії про те, що війна триває:
«Я хотіла показати ті фрагменти, які часто невидимі й невисловлені. І, звичайно, нагадати що війна в Україні досі триває і через що моя країна проходить просто зараз – особливо такій міжнародній спільноті, як ОАЕ і зокрема NYU Abu Dhabi, що об’єднує студентів із понад 115 країн світу».
Фото: Маріана Євсюкова
Звуки війни як музика пам’яті
Важливою складовою інсталяції став саундтрек, створений у співпраці з новозеландським композитором Вільямом Філіпсеном.
«Я вирішила передавати цю історію не через відеоряд, а через мій рюкзак і написані фрагменти історій. Але я розуміла, що нам потрібен звуковий ряд, який підкреслить той емоційний стан, який у мене був і який повертається, коли я згадую ці події або розмовляю з людьми, які живуть в Україні», – пояснила авторка.
Основою для музики стали реальні записи, зроблені Валерією – кроки по снігу, сирени повітряної тривоги в Києві, звуки дронів, автомобільні сигналізації, фрагменти телевізійних новин.
«Ми не хотіли використовувати ці звуки так, як вони звучать у реальному житті, ми намагалися перетворити їх на музичну композицію. Саундтрек триває 9 хвилин 20 секунд і складається з чотирьох частин. Одна з найцікавіших – побудована повністю на записах сирен повітряної тривоги в Києві. Композитор сприйняв їх не як звукові ефекти, а як музичний матеріал, який може звучати гармонійно й мелодійно. Вони звучать в абстрактній формі, але впізнавано, щоб люди розуміли, що це сирена повітряної тривоги. Ця музика і шокує, і водночас стає своєрідною медитацією, що дозволяє подумати й порефлексувати», – зізнається Валерія.
Фото: Маріана Євсюкова
Відгук міжнародної аудиторії
Своїми враженнями про виставку поділився Дейл Хадсон – доцент кафедри кіно та нових медіа в New York University Abu Dhabi.
«Я знаю Валерію ще з часів, коли вона була студенткою в Нью-Йоркському університеті. Саме в цьому приміщенні вісім років тому вона презентувала свою інсталяцію, присвячену окупації Криму. Мені дуже цікаво спостерігати за її творчим розвитком і бачити нову роботу після завершення навчання з кінознавства та кіновиробництва.
Ця інсталяція надзвичайно важлива, адже вона говорить про складну річ: коли ти втікаєш від чогось жахливого й фізично залишаєшся неушкодженим, багато хто вважає, що з тобою все гаразд. Люди не бачать внутрішньої травми. Я певною мірою відчуваю і власну провину, адже до її приїзду в Абу-Дабі ми листувалися електронною поштою, і Валерія писала про те, наскільки вона травмована. Але я не до кінця усвідомлював, через що їй довелося пройти.
Я вважаю, що вона знайшла дуже точну й вдалу форму, щоб розповісти про цей травматичний досвід широкій аудиторії. Коли ми лише обговорювали ідею інсталяції, спосіб подачі фрагментованих думок – без чіткої структури, без впорядкованості – видався мені надзвичайно влучним. Це передає відчуття того, як кожен день в окупації стає нестерпним.
Думаю, ця виставка особливо важлива для неукраїнців, щоб прийти й побачити це на власні очі. А для українців… я навіть не уявляю, наскільки це може бути важким досвідом, особливо для тих, хто пережив ці події особисто», – зазначив Дейл Хадсон.
Фото: Маріана Євсюкова
Про інсталяцію емоційно відгукнулася й Алія Юніс – доцентка кінознавства та досліджень культурної спадщини в New York University Abu Dhabi, кінорежисерка й письменниця.
«Я багато плакала під час огляду інсталяції. Бо я палестинка. Ця робота нагадала мені, через що проходить і мій народ. Я знаю Валерію особисто і розумію, як важко було розповісти свою історію, поділитися власною трагедією. Але вона це зробила – і таким чином винесла особистий досвід війни назовні, до світової спільноти, ще раз нагадавши про Україну. Усе, що в нас є, – це надія і спротив у різних його проявах», – зазначила Алія Юніс.
Фото: Маріана Євсюкова
Студентка з Литви Габія Дадасоваіте порівняла інсталяцію з романом Аданії Шіблі «Minor Detail», зазначивши, що один фрагмент здатен відкрити широку реальність насильства і втрат.
«Подібно до роману Аданії Шіблі «Minor Detail», інсталяція Валерії Головіної Fragments показує, як одна, здавалося б, незначна деталь може відкрити значно ширшу реальність насильства, втрат і людського страждання. Хоча ми усвідомлюємо труднощі, яких завдало українцям повномасштабне російське вторгнення, саме один фрагмент, один інтимний слід дозволяє по-справжньому відчути масштаб цього спустошення. Саме це я відчула завдяки Fragments: не лише сам факт війни, а її текстуру, її близькість і тривалу присутність у свідомості та повсякденному житті українців», – поділилася враженнями Габія Дадасоваіте.
Про авторку
Валерія Головіна — українська кінематографістка, документалістка та викладачка. Вона розпочала кар’єру в журналістиці в англомовній газеті KyivPost, навчалася в New York University Abu Dhabi та здобула ступінь MFA з кіно у Victoria University of Wellington (2020).
Її фільми та відеоінсталяції демонстрували у понад 30 країнах світу, вони відзначені міжнародними нагородами. Творчі інтереси мисткині зосереджені на перетині фотографії, письма та документалістики, що розкривають особисті історії й ускладнюють усталені наративи. З 2022 року вона також курує фестивальні програми та входить до складу журі міжнародних кінофорумів.
Фото: Маріана Євсюкова
«Незвідність» – це не просто мистецький проєкт, а простір пам’яті й свідчення. Інсталяція говорить про досвід, який неможливо повністю передати словами, але який необхідно озвучувати. Виставка в Абу-Дабі стала прикладом того, як українське мистецтво осмислює війну та вимушене переселення, перетворюючи особистий досвід на універсальну мову співпереживання й діалогу.
