З початком повномасштабної війни з Росією багатьом із нас довелося залишити свій будинок, звичну обстановку, коло спілкування та вирушити у вимушену еміграцію. Близько 12 млн українців покинули свої домівки, понад 7,5 млн українців за даними ООН виїхали за кордон. Як ми почуваємося психологічно? Чому в нас виникають ті чи інші почуття? Що з ними робити? Як психологу, мені захотілося дати поради тим, хто зараз перебуває саме в такій ситуації.
Зараз багато хто з нас постійно перебуває в стресі. Не всі це навіть усвідомлюють та відчувають. Ми за інерцією ще біжимо, боремося, пристосовуємося, прагнемо діяти, – у результаті отримуємо ще більше стресу, стикаючись з новими проблемами, які не завжди можемо вирішити.
Коли рівень стресу стає критичним і наша психіка занадто перенапружена, настає відкат. Як у повітряній кулі: коли закінчується повітря, вона падає – така нерухома й спустошена.
Ми так само падаємо в стан депресії, ніби застигаємо. Нам хочеться бути на самоті, дивитися кудись крізь предмети, безцільно перебираючи думки. Ми із задоволенням занурюємося в стрічки новин та соціальні мережі. Зникає бажання щось робити, важко даються навіть найпростіші справи, такі як приготування їжі або прибирання кімнати.
Що з нами відбувається? Що ми відчуваємо?
Втрата відчуття опори та майбутнього, повна невизначеність, відсутність стабільності, страх за рідних та близьких, які залишилися в Україні – цього вже більш ніж достатньо, щоб нас охоплювали занепокоєння, почуття безпорадності, відчуття тотальної самотності, стан безвиході, розгубленості, втрати.
У такому стані будь-яка відмова в роботі, будь-яка критика на нашу адресу породжує сумнів у власних силах та можливостях. Виникає бажання все кинути й більше нічого не робити.
Ми стаємо дуже вразливими й чутливими до найменшої невдачі, найменшої критики та відмови. Багато хто з нас перебуває у залежній ситуації: живе в чужих будинках, не має можливості працювати за фахом і взагалі працювати.
У ситуації, коли людина залежна, цілком нормально відчувати страх зробити або сказати щось не так, висловити свою думку, говорити про бажання й узагалі дозволити собі їх мати. Така поведінка викликана прагненням «бути відповідним», щоб не бути знехтуваним, щоб пристосуватися й вижити.
Така залежність породжує ще одну кризу особистості – втрату самоідентифікації. Руйнується наше уявлення про себе, ми не розуміємо хто ми, що можемо і чого хочемо. Ще недавно в нас були плани, робота, бізнес, мрії, досягнення, самореалізація, ми відчували власну актуальність, були самодостатніми, соціально адаптованими й забезпеченими. І в одну мить ми опинилися в новому середовищі, де ми залежні, де потребуємо допомоги частіше, ніж зазвичай. Де ми – «ніхто» в своєму власному розумінні.
Відбувається руйнація соціального стереотипу про себе, втрата звичних соціальних ролей і звичного сприйняття себе. У такій ситуації людина відчуває подвійну кризу.
Чому самоідентифікація відіграє таку важливу роль?
Наше уявлення про себе впливає на те, наскільки комфортно ми почуваємося , наскільки здоровою буде наша самооцінка , які будуть наші вчинки й, зрештою, що ми в результаті думатимемо про себе. Тобто вона впливає на наш настрій протягом дня, відповідно й на наші дії та на події, які ми формуємо своїми діями.
Коли в нас була робота, самореалізація, результати, досягнення, сформоване коло спілкування, ми мали уявлення: хто я в зовнішньому світі, який я, що я можу, яким я хочу бути в майбутньому. І таке уявлення про себе було опорою в повсякденному житті.
Зараз подібні уявлення про себе в багатьох зруйновані. У невідомому середовищі невпевненість у собі зростає з кожною ситуацією, у якій ми зазнали невдачі.
Раніше в таких життєвих ситуаціях для нас важливу роль відігравала підтримка рідних та друзів, домашній затишок, де можна було відновитися, улюблена справа. Але зараз цей наш світ зруйнований, а новий ще не побудований, і кожен з нас потребує підтримки для виходу з кризи.
Як знайти підтримку для виходу з кризи?
Найшвидший спосіб – знайти підтримку в собі. Створити собі нові опори в новій реальності, приймаючи її.
1. Не дозволяйте негативному досвіду формувати негативне уявлення про себе. У житті може статися різне, ми можемо зіткнутися з негативом інших людей та критикою. Не ототожнюйте уявлення про себе й негативний досвід: ви – це не ваші проблеми, ви – це не ваші емоції, ви – це не ваші хвороби, ви – це не те, що вам кажуть про вас, ви – це не те, якими вас бачать ті, хто вас оточує.
2. Увімкніть усвідомленість, спостерігайте за собою, за тим, як ви звикли про себе думати. Приділіть увагу собі, знайдіть час на дослідження свого внутрішнього світоустрою.
3. Напишіть список "який я". Перерахуйте все, що відразу спадає на думку, без довгих обдумувань і міркувань. Подивіться на цей список – це те, яким ви бачите себе. Ще раз уважно подивіться на нього. Розберіть кожне уявлення про себе, простежте ланцюжок, звідки воно виникло. Можливо це те, що хтось раніше говорив про вас.
4. Дозвольте собі бути різною, багатогранною людиною, навіть включно з установками, які видаються негативними. Прийміть свою дуальність. Переглядайте складений список під час спілкування із собою. Вносьте нові уявлення про себе та викреслюйте те, що вже здається не актуальним.
5. Подивіться, у яких пунктах цього списку ви відчуваєте ресурс та підтримку. Які ваші якості допоможуть подолати перешкоди, щоб рухатися далі. Які саме думки про себе надають впевненості та надихають.
6. Припиніть критикувати себе та шукати недоліки, виходьте з образу жертви. Сформуйте той образ себе, який робить вас щасливим. Вибір, що про себе думати, тільки за вами. Ми можемо свідомо вибирати ті думки про себе, які нам подобаються, з якими нам радісно й хочеться посміхатися.
Такий діалог із своїм внутрішнім «я» відкриє вам власний внутрішній невичерпний ресурс, дасть імпульс та підтримку зайнятися чимось новим, побачити перспективи і діяти!
Ті, кому потрібна індивідуальна підтримка психолога, можуть її отримати безкоштовно, приєднавшись до моєї фейсбук-групи "Психологічна підтримка".
