Мабуть, історія нашої сім’ї – доволі типова. 24 лютого, як і багато інших українських родин, ми за 15 хвилин зібрали речі й назавжди попрощалися із тим безтурботним життям, яке мали. Після двох тижнів поневірянь, окупації та успішного порятунку чоловік відвіз мене із дітьми до Польщі, а сам повернувся назад в Україну боронити її на інформаційному фронті. А я із трьома дітьми не вигадала нічого кращого, ніж полетіти до його рідного брата у Дубай, де ми проводили останні п’ять новорічних канікул. Летіли на тиждень – максимум на місяць, адже війна не могла тривати довго…
Із вдячністю брату й усім людям, які нас прийняли в Дубаї, як рідних, поділюся тим, як ми поступово за 10 місяців стали «своїми» в ОАЕ, незважаючи на шок і адаптацію перших місяців. Можливо для когось наш досвід виявиться корисним.
Фото: з особистого архіву Руслани Костіної
Темп життя
Потрібен певний час, щоб зрозуміти, що араби не знущаються над тобою. Вони просто інші. Передусім, у них інший темп життя. Вони нікуди не поспішають. П’ять молитов на день, а також постійні релігійні свята дають про себе знати. І якщо є оплачуваний графік роботи, то його дотримуються. Якщо написано, що приймальні години у школі з 8 до 11, то, скажімо, у п’ятницю об 11:10 слухавку вже ніхто не зніме, аж до восьмої ранку понеділка. Хай яке термінове питання мене б не турбувало. Тут не практикують хаотичні прийоми людей, на кшталт: щось прийшло тобі в голову – заскочив, спитав. Натомість, будь ласка, спочатку запишись. Наступне віконечко – наступного місяця. Запізнився у своє віконечко, записуйся на наступне, ніхто не чекатиме. Результати розгляду твого питання тобі повідомлять в офіційній формі на email. Відповідь може затягнутися до місяця. І адміністративні особи будуть щиро не розуміти, в чому причина ваших надокучливих дзвінків, поспіху й невдоволення. Перший час впадаєш у повний ступор від такого порядку. Потім поступово вписуєшся в ці графіки, записи, починаєш спритно маневрувати між молитвами й святами, і життя налагоджується.
Фото: з особистого архіву Руслани Костіної
«Акунаматата стайл»
У перший місяць перебування людини в Дубаї дуже добре видно, звідки вона приїхала і в якому стані. Українців видає знервованість, паніка, стрес, перелякані очі, незадоволені обличчя, постійна готовність кудись бігти й щось вирішувати. І справа зовсім не у війні. Ми дієві, «кіпішні», активні, швидкі й заточені на результат. Коли щось іде не так, як ми собі запланували, ми цього щиро не розуміємо. А треба зазначити, що тут все йде не так.
Фото: з особистого архіву Руслани Костіної
У перший місяць мого перебування тут, я ставила сотні різноманітних запитань: про побут, школи, банки, роботу, візу тощо. На кожне з яких передусім отримувала відповідь: Don’t stress! (Не стресуй!), а вже потім якесь пояснення. На кожну подяку в кінці вам скоріш за все скажуть: No worries! (Жодних хвилювань!). Тим самим даючи зрозуміти, що жодне побутове питання не є настільки критичним, щоб через нього переживати. Все вирішується. Або одразу, або пізніше. Немає абсолютно ніякого сенсу напружувати людей, прискорюватися, ставити собі й іншим додаткові непотрібні завдання. Все йде, як іде. Спокій і розміреність важливіші за швидкість виконаного завдання. Насправді часто так і є. Просто ми до цього не звикли. Ми з однаковою вимогливістю та знервованістю ставимося як до питання вступу до вишу, так і до придбання посудомийки. А так не повинно бути. Улюблена фраза арабів: «ІншаАлла», що означає, «як Аллах забажає».
– Завтра я зможу забрати з ремонту мою машину?
– ІншаАлла (що по суті означає: скоріш за все так, але це не точно).
З одного боку ця фраза знімає моральне зобов’язання з людини, яка виконує завдання. А з іншого позбавляє усіх зайвого стресу, якщо щось раптом йде не за планом.
Фото: з особистого архіву Руслани Костіної
«Невидима» допомога
ОАЕ – це країна з найбільшою кількістю дешевого обслуговуючого персоналу. Філіппінці, пакистанці, індуси та інші приїжджають сюди заради 500 доларів на місяць, що для їх країн є суттєвим заробітком, і готові працювати будь-ким. Араби, даючи їм цей заробіток, навчились цим користуватися філігранно. Тому де б ти не перебував, на вулиці, в супермаркеті чи лікарні, навколо тебе будуть кружляти люди, які виконуватимуть дрібні завдання й полегшуватимуть тобі життя. Наведу приклади. У місцях скупчення людей поруч з кожним світлофором стоятиме людина, а на зебрі ще одна, яка дублюватиме табличками знаки світлофорів, і махатиме рукою, коли саме можна переходити дорогу. Зранку та в обід – години пік, коли дітей привозять і забирають зі школи, – на шкільному паркінгу буде 50 співробітників, які запобігатимуть скупченню машин і зіткнень, керуватимуть пробками, звільнятимуть і вказуватимуть простори для паркування. У будь-якому місці паркування машин підійде людина, яка запропонує помити машину. Дуже популярною послугою є valet parking. Щоб не шукати час і місце для паркування, у вас підхоплять на ходу ключі, запаркують за вас машину, а потім підженуть її за вашим запитом.
Прибирання – це також частина безкінечного ритуалу. Наприклад, на футбольному матчі, поставивши порожню пляшку на підлогу, ви й не помітите, як вона зникне, звільнивши простір для наступної. І мова не йде про матчі національної збірної. Так само трапиться і під час тренування у звичайній секції вашої дитини. Більше того, на кожному тренуванні буде близько 10 людей обслуговуючого персоналу, кожен з яких відповідатиме за своє завдання: хтось підноситиме воду, хтось подаватиме м’ячі, хтось переноситиме інвентар, хтось рухатиме ворота, хтось прибиратиме за футболістами. Важливо зауважити, що все це мовчки, непомітно, ненав’язливо, без вимагання чайових. Сервіс як він має бути.
Фото: з особистого архіву Руслани Костіної
Щодо чайових – це окрема історія. Вони заохочуються всюди, де є люди й сервіс, але залишаються повністю на ваш розсуд. У разі чого ви не отримаєте навіть натяку на відсутність чайових з вашого боку.
Про дотримання чистоти свідчить лише один факт: ОАЕ – це країна, розташована посеред пустелі, і яка є в постійній забудові. Всі її траси – це лише смужки посеред піску. Як вважаєте, скільки часу знадобиться піску, щоб повністю покрити дорожнє полотно за умови постійного вітру? За весь час перебування тут я не бачила на жодній дорозі ні піщинки.
Фото: з особистого архіву Руслани Костіної
Кліматичні умови
Засуха й високі температури цілий рік – це те, від чого нікуди не сховаєшся. З листопада до квітня тут цілком комфортно. З травня до вересня – дуже спекотні місяці. Липень і серпень – час, коли на вулиці краще не перебувати взагалі. Це теж треба розуміти. Коли ми приїхали сюди весною, я лише спостерігала за тим, як і так квола активність уповільнюється ще більше. Чому так мало тривають тренування? Чому дітей не вивозять не екскурсії? Чому в Рамадан країна «випадає» на місяць (місяць релігійного посту в мусульман, коли в денний час майже нічого не відбувається)? Пізніше стало зрозуміло, що природні ритми ніхто не відміняв. Додаткове навантаження на організм не покращить спортивні показники. Половина справ, які спокійно виконувалися протягом більш прохолодних місяців, зараз просто не матимуть сенсу.
Фото: з особистого архіву Руслани Костіної
Приємним бонусом є те, що вода всюди у вільному доступі. Якщо в Києві я постійно забувала випити славетні два літри на день, то тут, якщо навіть захочеш – не забудеш. Публічні зони обладнані спеціальними питними майданчиками, кожен захід має окрему людину, яка відповідає за постачання й поновлення пляшок з водою. Це та країна, де я нарешті видихнула й перестала переживати стосовно водного балансу дітей і позбавилася від звички постійного нагадування.
Транспорт і розв’язки
Система громадського транспорту в Дубаї дуже комфортна й налагоджена. Проте дістатися швидко й без проблем ви зможете лише популярних напрямків. Три кроки вліво чи вправо від маршруту – проблема. Адже, скажімо, влітку пройти зайвих 5 хвилин, коли надворі 45 градусів, – завдання не для слабких. До того ж дорожні розв’язки й сполучення зовсім не пристосовані для масових скупчень пішоходів. Іноді, щоб перейти трасу, потрібно по голому асфальту без натяку на тінь пройти декілька кілометрів.
Фото: з особистого архіву Руслани Костіної
Виходом є оренда машини. Це досить доступна послуга. Машини пропонують різні, з повним страхуванням. Щоб користуватися українськими правами, додаткове тестування проходити не потрібно. Достатньо просто прийти у місцевий відділок поліції, пройти формальні процедури і протягом 15 хвилин замінити свої українські права на місцеві. І далі вас турбуватимуть три питання: як не влипнути в штрафи (бо вони тут значні), як не забути заплатити за паркування чи взагалі знайти місце для паркування (бо в години пік – це той ще виклик, як і всюди) і як не проскочити свій поворот (розв’язки тут продумані, допомагають запобігти заторам, проте такі заплутані, що навіть Google, замість того, щоб показати правильний шлях, буде зависати й плутатися). Приємним моментом для водія виявиться вартість бензину в ОАЕ. На фоні інших витрат ви її просто не помічатимете.
Діти – це розкіш
Я не буду оригінальною, якщо скажу, що Україна – це найкраща країна для бюджетного повноцінного розвитку ваших дітей. Як багато секцій і якісної освіти ми можемо отримати абсолютно безкоштовно або за малі гроші! В Дубаї натомість немає жодної безкоштовної школи. Всі вони приватні. І чим освіта якісніша, тим більше потрібно викласти за школу. Десять тисяч доларів за рік – це той мінімум, який доведеться заплатити базово за рік навчання однієї дитини. Мова не йде про харчування, трансфер, додаткові заняття, секції та екскурсії. Це лише базова ціна. Що стосується секцій, у середньому будь-яке одне заняття обійдеться вам від тисячі гривень. Акцентую: це не в місяць, це за годину.
Для мене, яка звикла водити кожного з дітей на три секції в день, перший місяць виявився справжнім колапсом цінностей. Коли ти розумієш, що навіть якщо ти не будеш їсти взагалі й заощадиш на їжі, це все одно тебе не врятує. Треба шукати підхід. Врешті я його знайшла, але нехай це буде історія для наступної статті. Дорогий ринок якісної освіти й активностей компенсується плюс-мінус українськими розцінками на оплату няні, а також наявністю в будь-якому житловому комплексі басейну, спортзалу й майданчику для дозвілля дітей. Навіть при поганому розкладі, дитина та її батьки завжди матимуть можливості для прогулянок і фізичного розвитку.
Фото: з особистого архіву Руслани Костіної
Вартість життя
У Дубаї дуже добре бути самотньому, особливо самотній жінці. Декілька знайомих мені молодих незаміжніх осіб примудряються через день безкоштовно харчуватися за рахунок закладів, які, даючи безоплатні вечері дівчатам, заманюють таким чином хлопців, які готові платити за таку компанію. Бренди роздають рекламну косметику, СПА й клуби влаштовують жіночі дні. Просто треба бути не проти, щоб за тебе платили, і життя саме собою влаштовується. Скажу чесно, за весь час я лише один раз сходила на пляж у безкоштовний день, почуваючись при цьому не дуже комфортно. Все-таки це не в ментальності сучасної української жінки. Краще заплатити самій за все. При цьому не почуваючись дешево й комусь винною. Тому такий спосіб життя для мене одразу відпав. Але загалом він є.
Ще один важливий аспект: є велика різниця між тим, коли ти турист, і коли ти постійно живеш в Дубаї. В першому випадку – за п’ять днів можна легко спустити всі свої річні накопичення. У другому, як і в будь-якій країні постійного проживання, з’являються нюанси. У більшості закладів є «абонементи для місцевих», сезонні знижки, гуртова доставка продуктів. У крайньому разі можна завжди з’їздити в «індуський квартал» і закупити продуктів або хімії у п’ять разів дешевше, ніж у звичайному супермаркеті. При цьому набір продуктів не відрізнятиметься. А фрукти, овочі, риба та м’ясо будуть навіть деколи кращої якості. Був би в мене час, я б у це гралася. Втім за його відсутності я обрала для себе культуру оптимального споживання, користуючись стандартною доставкою і рідко виходячи за межі стандартного набору продуктів, необхідних для нашої сім’ї, що хоча б приблизно допомагає планувати бюджет наперед.
Фото: з особистого архіву Руслани Костіної
ОАЕ – важка країна для довготривалого планування. Кожен рік тут як останній. Хоча, віддати належне країні, більшість, кого я тут зустрічаю, приїхали сюди на рік–два, а залишились на десять і самі не помітили, як це сталося. Постарішати тут важко. Адже в ОАЕ тобі раді рівно до тих пір, поки ти молодий, працюєш, як не в себе, заробляєш і витрачаєш кошти. Соціальним верствам, людям без постійного місця проживання, пенсіонерам, біженцям та іншим соціально незахищеним громадянам тут м’яко кажучи не раді. «Є купа інших країн для вас», – щиро пояснять вам при найпершому намаганні отримати на щось знижку чи поступку. Немає чим заплатити – вперед до Швеції. Вас ніхто сюди не запрошував. Тому коли мене друзі питають, чи варто їм розглядати Дубай як місце тимчасового прихистку, я впевнено відповідаю: «ні». Тільки в тому разі, якщо у вас є непоганий запас грошей, або вас приймає компанія, яка бере на себе ваші витрати на страховку, проживання, школи, візи або хоча б щось. Як турист ви маєте право на перебування в ОАЕ не більше, ніж 40 днів.
Далі постає питання пошуку роботи. Без робочого контракту вам не дадуть ані житло, ані страховку. Навіть не відкриють банківської картки. Ви будете навіплегалом, якого всі цуратимуться. Більшість жінок тут не працюють, але мають так звану партнерську візу. Це означає, що оці всі привілеї з роботами, візами та страховками мають їх чоловіки, і вони автоматично поширюються на них і дітей. Я ж тут виглядаю трохи аборигеном, коли намагаюся пояснити, що я тут роблю без чоловіка, але при цьому з трьома дітьми, і більше того – нікого собі не шукаю. Фраза: «Я українка, не намагайтеся цього року шукати логіку в наших вчинках» дещо розряджає атмосферу в разі повного нерозуміння тими самими арабами, що відбувається.
Фото: з особистого архіву Руслани Костіної
Медицина
Страхова медицина – основа медичної системи ОАЕ. Всі страховки платні: або купуються самостійно, або надаються компаніями. Дешевих варіантів немає. Втім, навіть найдорожчі не покривають (або частково покривають) стоматолога, індустрію краси, операції, які ви самі собі призначили тощо. Якщо платити за кожен прийом з власної кишені, то скажу просто – краще не хворіти. Своїм дітям я так і сказала: як собі знаєте, цього року ми просто не хворіємо. Буде дуже прикро, обираючи між річним абонементом в Леголенд і лікуванням нежиті, спустити усі гроші на соплі. Тому ми чесно тримаємося і не хворіємо. Але доріжка тоненька.
Ти такий як усі
Коли ми летіли в Дубай, єдине, що я хотіла – зберегти для дітей нормальне життя. Щоб вони позбавилися страхів, невизначеності, мали змогу жити й навчатися. Я дуже боялася, як їх сприйме тут соціум, чи не будуть вони «біженцями» у гіршому розумінні цього слова. Але майже одразу розумієш: ти такий само новенький тут, як і більшість мешканців Дубаю. Люди приїжджають і від’їжджають щохвилини. Сьогодні в тебе одні однокласники. Через місяць чверть з них помінялася. Батьки мандрують, міняють роботи, релокуються, змінюють район проживання та школи. У компанії з десяти людей місцевим буде лише один; двоє – ті, хто переїхали років десять тому; решта – новачки.
Фото: з особистого архіву Руслани Костіної
Проживши в Дубаї понад дев'ять місяців, я вже поступово відчуваю, як стаю старожилом. У більшості компаній я вже не активно слухаю і споглядаю, а ловлю себе на тому, що розповідаю решті про деякі місцеві нюанси й особливості життя в ОАЕ. Ось так непомітно ми стали «місцевими». І коли я замислююсь, у чому наш головний секрет виживання, він насправді дуже простий і універсальний: шукай «своїх» людей, будь дієвим, поважай чужі традиції і при цьому не втрачай себе. Поки так. А далі – життя покаже.
Фото: з особистого архіву Руслани Костіної
Із вдячністю країні та людям, які нас прийняли, я тепер не менш щиро кажу: «Велкам ту Дубай».
