Літературний клуб Української жіночої ініціативи в ОАЕ провів зустріч із письменницею Євгенією Кузнєцовою, яка об’єднала учасниць із різних країн. Говорили про творчість, війну, гумор і роль жінок у літературі – крізь призму роману «Спитайте Мієчку».
11 березня в Абу-Дабі відбулася зустріч літературного клубу Української жіночої ініціативи в ОАЕ з українською письменницею Євгенією Кузнєцовою. У центрі обговорення була її книжка «Спитайте Мієчку» – щемка й водночас іронічна історія, яка стала своєрідним «зліпком часу» довоєнної реальності.
Захід відбувся в гібридному форматі (онлайн і офлайн) та об’єднав учасниць не лише з Абу-Дабі, а й з Дубаю, Рас-Аль-Хейми, а також із Великої Британії та Австралії. Така географія підтвердила, що українська література здатна долати кордони й об’єднувати громади по всьому світу.
Фото: Маріана Євсюкова
Творчість як внутрішня потреба
Під час зустрічі учасниці ставили авторці запитання про її творчий процес, натхнення, досвід написання тексту для Радіодиктанту національної єдності 2025 року, а також про роль жінок у літературі.
Євгенія Кузнєцова відверто поділилася своїм підходом до письма, руйнуючи романтизовані уявлення про «музу»: «Я швидко пишу художні тексти – це можуть бути кілька тижнів основної роботи, а потім редагування. Якихось особливих ритуалів у мене немає».
За словами письменниці, творчість – це передусім внутрішня потреба, а не результат пошуку натхнення чи маркетингових стратегій.
«Якщо ми говоримо про творчість як про внутрішній імпульс, то це доволі егоцентричне заняття. Ми пишемо про себе, для себе й від себе – навіть коли пишемо про інших», – розповіла Євгенія.
Вона також зізналася, що не вірить у натхнення як рушійну силу творчості: «Натхнення для мене – річ ефемерна. Я написала “Драбину”, коли поруч було четверо дітей, я була на останньому місяці вагітності, а потім із новонародженим завершувала текст. Якщо є історія, яку треба розповісти, ти просто знаходиш спосіб це зробити».
Фото: Маріана Євсюкова
Література під час війни: гумор і стійкість
Окремою темою стала трансформація літератури під час війни. Авторка зізналася, що її часто запитують, чи є місце гумору під час війни. Вона поділилася історією, яка яскраво ілюструє здатність українців знаходити гумор навіть у складних обставинах: «Подруга писала мені з метро під час обстрілів і жартувала, що більше любить балістику, ніж дрони».
Кузнєцова наголосила, що попри війну український книжковий ринок демонструє зростання
«Навіть попри обстріли друкарень, відключення світла і проблеми з логістикою, наклади ростуть. І в нас більше немає мільйонів дешевих російських книжок у книгарнях».
Фото: Тетяна Співаковська
Жінки в літературі: між стереотипами й реальністю
З огляду на те, що березень є місяцем жіночої історії, значна частина розмови стосувалася ролі жінок у літературному процесі.
Письменниця зауважила, що видавнича сфера в Україні значною мірою тримається саме на жінках: «Жінки пишуть, редагують, коригують і читають. Це світовий тренд – саме жінки є основними читачами книжок».
Водночас вона звернула увагу на проблему терміна «жіноча література», який відтворює елементи сексизму. На її думку, таке знецінення інколи походить навіть від самих жінок і може бути проявом внутрішньої мізогінії.
«Це певною мірою знецінення. Наприклад, роман “Спитайте Мієчку” часто відносять до такої категорії. Це ніби одразу звужує аудиторію й натякає: це “не для всіх”. Насправді влучніше говорити – література про жінок. А історії про жінок апріорі мають бути цікавими й чоловікам, адже жінки – невід’ємна частина їхнього життя», – зазначила Євгенія.
Фото: Маріана Євсюкова
Радіодиктант як культурний експеримент
Окремий інтерес викликала історія написання тексту для Радіодиктанту національної єдності 2025 року.
«Це не було тим, на що треба було шукати ідеї чи натхнення. Я обирала з тих ідей, які в мене вже були. Спочатку писала інший текст – більш художньо метафоричний. А потім уже створила “Треба жити!”. Я спеціально заклала елементи, які викликатимуть дискусію – і це спрацювало. Зокрема, використання діалектних слів. Неочікувано цей експеримент з діалектними словами отримав наукове продовження. Мені написали з кафедри діалектології університету імені Шевченка: вони зібрали ці діалектні версії й включили їх до курсу з діалектології. Такий матеріал дуже складно отримати експериментально – знайти носіїв говірок, які б ще й письмово відтворили тексти, майже неможливо. Натомість це стало своєрідною спонтанною акцією великої кількості людей, тож ці матеріали можна використовувати як чистий, автентичний зразок».
Фото: Маріана Євсюкова
Рекомендації для читання
На завершення зустрічі Євгенія Кузнєцова поділилася рекомендаціями сучасної української літератури. Серед них:
- Катерина Зинов’єва – «Дім на горі», «Зубри»
- Ніна Кур’ята – «Дзвінка»
- Олена Лотоцька – «Ангели в намистах»
Ці твори, за словами авторки, відкривають простір для розмов про досвід поколінь, мову та ідентичність.
Простір діалогу та спільності
Зустріч відбувалася в теплій атмосфері живого спілкування, щирих розмов і спільних літературних відкриттів. Вона стала прикладом того, як українська культура продовжує жити, розвиватися й об’єднувати людей – незалежно від відстаней.
«Мені неймовірно сподобався такий формат обговорення книжки: спочатку прочитати її, а потім почути й побачити автора. Дякую нашим координаторам за таку можливість. Євгенія вразила своєю відкритістю та щирістю. Серед усіх книжок, які ми обговорювали, саме “Спитайте Мієчку” вирізняється для мене особливою інтонацією. Я прочитала її найшвидше. У буремному сьогоденні книга стала своєрідним засобом емоційного відновлення, майже медитативним досвідом – історією, що заспокоює, навіює теплі спогади про рідний край і повертає до відчуття родинного затишку. Цю книжку я без вагань рекомендую всім своїм друзям», – поділилася враженнями Олена Коростильова, членкиня літературного клубу УЖІ з часу його заснування.
Захід було організовано за сприяння членкині Української Жіночої Ініціативи Юлії Конті, яка особисто знає авторку і допомогла організувати цю важливу зустріч.
Фото: Маріана Євсюкова
