Книжку про видатного українського тренера Валерія Лобановського створили й презентували в Кувейті, де він працював із національною збірною з футболу. Проєкт став можливим завдяки ініціативі Надзвичайного і Повноважного посла України в державі Кувейт Олександра Балануци.
У світі нашого титулованого тренера знають, як багаторічного наставника київського «Динамо», на чолі якого він двічі вигравав Кубок володарів кубків УЄФА та здобув розгромні перемоги над «Барселоною» в Лізі чемпіонів, а також як наставника збірної СРСР, з якою став віцечемпіоном Європи. Проте мало що відомо про період роботи Валерія Лобановського в країнах Затоки – ОАЕ та Кувейті. А це шестирічний період тренерської діяльності: у 1990-1993 роках Лобановський очолював збірну ОАЕ, а в 1994-1996 роках – збірну Кувейту. Саме під його керівництвом збірна ОАЕ змогла вийти на Кубок Азії, а збірна Кувейту – вперше в історії країни здобути медалі Азійських ігор. І ось, нарешті, ця прогалина починає заповнюватись: 15 січня 2023 року побачила світ книжка про нашого видатного тренера, вперше написана арабською мовою.
Наше видання поцікавилося в Надзвичайного і Повноважного посла України в державі Кувейт Олександра Балануци подробицями створення цього унікального видання.
Фото: Емірати Сьогодні
– Олександре Олександровичу, як народилася ідея створити й видати арабською мовою книжку про видатного українського тренера Валерія Лобановського, який працював в ОАЕ та Кувейті?
– По-перше, я дуже люблю футбол і з дитинства є шанувальником київського «Динамо» та тренерського таланту Валерія Лобановського. По-друге, я збирав інформацію про відомих українців, які працювали в Кувейті: Лобановський, безумовно, найвидатніший із них. Валерій Васильович дійсно вплинув на розвиток сфери спорту в Кувейті, дав поштовх розвитку футболу. Навіть після того, як він поїхав з країни, потужна база, створена ним, давала хороші результати. Якоюсь мірою я повторюю шлях Валерія Васильовича на Близькому Сході: у мене, як і в нього, теж спочатку був період роботи в ОАЕ, а тепер – у Кувейті. Хотілося б, щоб якийсь спадок залишився і від моєї роботи тут. Ось так і виникла ідея створити книжку арабською мовою про нашого відомого земляка.
– Як Ви збирали матеріали для книжки?
– Спочатку я звернувся до Федерації футболу Кувейту, щоб отримати якісь архівні матеріали, файли, записи про Лобановського. На жаль, це було безрезультатно. В розмовах, у спілкуванні з кувейтцями я намагався зібрати інформацію про тих, хто міг би пам’ятати нашого тренера. Але минуло вже 20 років, і це було досить не просто. Я навіть написав оголошення: всі, хто має будь-яку інформацію про Валерія Лобановського, надсилайте на адресу Посольства України в Кувейті. На жаль, ніхто нічого так і не прислав. Ми по крупинках намагалися зібрали інформацію самі.
А потім випадково мені дуже пощастило натрапити на одну людину. Гортаючи стрічку новин, я побачив повідомлення, що Асоціація футзалу України визначила найкращим гравцем із футзалу серед жінок Ксенію Гриценко, яка виступала за кувейтський клуб «Ель-Кувейт». Я попросив Асоціацію футзалу, щоб мені відправили її диплом і грамоту, зв’язався з місцевим клубом, купив торт і вирішив зробити Ксенії сюрприз. Ми приїхали на тренування і перед усією командою від імені нашої держави привітали її з високим досягненням. Там я познайомився з менеджером цього клубу, який є поліцейським високого рангу, і в якості хобі спонсорує та підтримує команду з футзалу. Ми розговорилися про футбол, згадали Лобановського, і він сказав, що добре його пам’ятає, а також має друзів, які його знали. Він дав кілька прізвищ, далі від цих людей з’явилися інші контакти. У результаті я зібрав у Посольстві 15 людей, які працювали з Валерієм Васильовичем – переважно футболістів, які грали під його керівництвом. Також знайшов журналіста, який допоміг мені зібрати й оформити весь матеріал. Бо всі ці розмови з гравцями велися арабською мовою, та ще й на місцевому діалекті. Журналіст Салех Хасін аль Таркаві, який став упорядником книжки, зустрівся з кожним із гравців, записав їхні спогади та коментарі про Лобановського. Багато хто з них досі пам’ятає навіть фрази, які він казав російською: «давай, давай, бігом» і «4-4-2». Ось так і зібрали інформацію для першої книжки про Лобановського, написаної арабською мовою. Це справді унікальне видання, створене в Кувейті, а не переклад того, що вже написано про Лобановського раніше.
Єдині тексти, які ми перекладали з української, – це коментарі від трьох видатних учнів Валерія Васильовича, володарів «Золотого мяча» – Олега Блохіна, Ігоря Бєланова та Андрія Шевченка. Я звернувся до віцепрезидента футбольного клубу «Динамо» (Київ) Олексія Михайловича Семененка, який допоміг отримати їхні передмови зі спогадами й автографами, вони є в книжці в арабському перекладі.
– Як довго тривала робота над книжкою?
– Приблизно два роки. Протягом року я шукав інформацію, знайомився з людьми, які могли щось розповісти. Потім ми зібрали цю всю інформацію в один файл. Журналіст Салех Хасін аль Таркаві із записів розмов на місцевому діалекті зробив літературний текст. Потім ми разом редагували, працювали над оформленням, дизайном та іншими нюансами.
– А що було найскладнішим у цій роботі?
– По-перше, знайти й зібрати всіх, хто міг би дати інформацію. По-друге, технічна й редакційна робота. Навіть коли матеріали вже були готові, багато часу забирала верстка, вичитування арабською мовою, редагування. В арабському світі на кожному етапі трапляються затримки. Наприклад, внесення якоїсь елементарної правки стосовно розміщення фото могло тривати два тижні. А коли все було зверстано, не зразу змогли надрукувати книжку через проблеми зі шрифтами.
Мені допомагала долати ці труднощі наш дипломат, третій секретар посольства Ольга Сегеда, яка абсолютно вільно спілкується арабською мовою. Вона теж працювала над збором інформації та редагуванням книжки, за що я їй дуже вдячний.
Фото: Посольство України в Кувейті
– Кувейтська сторона якось допомагала Вам з публікацією книжки?
– Ні, від самого початку я все робив власним коштом – і робота над книжкою, і верстка, і дизайн, і поліграфія. Вийшло досить дорого, але я дуже радий, що можу віддати шану видатному українському тренеру. Для мене цей проєкт дуже важливий.
"Співпраця, що розпочалася завдяки особистості видатного тренера, вже стала поштовхом для зміцнення українсько-кувейтських спортивних зв'язків на державному рівні"
– Чи багато шанувальників футболу в Кувейті (крім гравців, тренерів і суддів) пам’ятають Лобановського?
– Так, вони пам’ятають, що такий тренер працював зі збірною Кувейту, і що під його керівництвом вона досягла великих успіхів. Є два музеї в Кувейті, в яких зібрано багато експонатів, пов’язаних із Валерієм Лобановським: від касет з відеозаписами всіх ігор до листочка, який він викинув під час матчу Кувейт–Болгарія.
Але багато хто просто не знає, що Лобановський саме з України. Нашою книжкою ми якраз зробили акцент на тому, що поєднує Україну й Кувейт, – спорт і наш видатний футбольний тренер. Співпраця, що розпочалася завдяки особистості видатного тренера, вже стала поштовхом для зміцнення українсько-кувейтських спортивних зв'язків на державному рівні.
На початку цього року Україна й Кувейт відзначають 30-річчя встановлення дипломатичних відносин, і презентацію книжки я присвятив цьому ювілею.
– А хто із почесних гостей був на презентації книжки?
– По-перше, ми зібрали тих людей, які люблять і шанують футбол, – гравців, тренерів, суддів. Було понад 60 гостей, серед них багато дипломатів із різних країн, зокрема, понад 15 послів.
Фото: Посольство України в Кувейті
Також приїхали гості з України – віцепрезидент київського «Динамо» Олексій Михайлович Семененко і легендарний у Кувейті український арбітр Мирослав Ступар. З ним пов’язана цікава історія, яку в Кувейті добре пам’ятають.
Під час фінальної частини Чемпіонату світу 1982 року в Іспанії збірна Кувейту (для якої це був перший і єдиний раз, коли вона потрапила на турнір такого рівня) грала із дуже сильною командою Франції, у складі якої був Мішель Платіні. І цей матч випало судити рефері ФІФА з Івано-Франківська Мирославу Ступару (єдиному українцю, який обслуговував матчі того чемпіонату світу). Та гра була трохи скандальною. Під час атаки збірної Франції пролунав свисток з трибун. Захисники Кувейту думали, що це свисток арбітра й зупинилися. Це дозволило французам забити гол, який спочатку зарахували. Відразу ж розпочався скандал, кувейтці навіть хотіли відмовитись догравати матч. Український суддя взяв паузу аж на шість хвилин, проаналізував ситуацію з боковими арбітрами і прийняв рішення скасувати гол і розіграти спірний м'яч (такого в правилах ФІФА на той момент не було, лише через 24 роки в циркулярі питань і відповідей ФІФА зафіксували рекомендації робити саме те, що зробив Ступар у 1982 році). Отже, гра продовжилася, і хоч Кувейт усе одно програв Франції, але той вчинок арбітра дуже добре пам’ятають усі шанувальники футболу в країні.
Фото: Посольство України в Кувейті
Зараз Мирославу Івановичу 81 рік, він професор кафедри спортивно-педагогічних дисциплін Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, і ми його запросили на презентацію книжки до Кувейту, бо він, як і Лобановський, теж легенда для місцевих шанувальників футболу. Ми знайшли кувейтців, які сиділи на трибунах на тому матчі в Іспанії, і влаштували зустріч нашого судді з ними. Неймовірні емоції і сльози на очах були в усіх – ніби повернення на 40 років назад, у свою молодість, на той легендарний поєдинок.
У свою чергу Мирослав Іванович зробив неймовірний подарунок мені – єдиний м’яч, яким грали цей поєдинок у 1982 році, а також свій свисток арбітра з того чемпіонату – це реліквії, які не можна купити ні за які гроші.
Усі наші заходи з презентації книжки та візиту української делегації дуже добре висвітлювала кувейтська преса й телебачення, що сприяло приверненню уваги до нашої країни.
– Чи можна придбати або замовити книжку в ОАЕ?
– Поки що книжка вийшла тільки в друкованому варіанті тиражем 1000 примірників. Звичайно, я хотів би презентувати видання в ОАЕ, наприклад, на книжкових виставках. І якщо знайдеться зацікавлена сторона, яка візьме на себе реалізацію, тоді можна буде придбати паперовий варіант книжки. Також ми плануємо зробити цифровий варіант, який можна буде читати онлайн, заплативши певну суму, що потім буде перераховуватись нашим Збройним Силам.
– Напевно українці, які не знають арабської, теж дуже хотіли б прочитати це видання. Чи є в планах публікація україномовного видання?
– Обов’язково. Ми плануємо переклад книжки українською мовою. Зараз якраз шукаємо перекладача, який міг би це зробити. На жаль, поки не знайшли, але обов’язково зробимо українське видання і в цифровому, і в паперовому варіанті. І знову ж, кошти від продажу будуть перераховуватись на підтримку наших військових.
– Олександре Олександровичу, вітаємо з успішним завершенням Вашого проєкту і чекаємо на україномовне видання книжки!
