4-5 лютого з аншлагами відбулися концерти Євгена Хмари в House of Piano (Дубай), 9 лютого він зібрав величезний зал у Кувейті, який стоячи аплодував йому. А сьогодні він ще раз виступить в ОАЕ – це буде камерний концерт в українському ресторані YOY. Тим часом ми розпитали маестро про його попередні та майбутні виступи в країнах Близького Сходу, про враження від виступів у Дубаї, про джерела натхнення та благодійні концерти під час війни.
Фото: Емірати Сьогодні
– Євгене, під час концерту в House of Pianos ви зіграли твір «Дюни», на який вас, мабуть, надихнули подорожі до арабських країн, і розповіли глядачам, що кілька років тому вже були в Дубаї. Що це був за захід? Шкода, що українська громада в Дубаї про нього не знала.
– Це був закритий захід – Yamaha World Conference – презентація нових типів інструментів Yamaha. Я з 2018 року маю звання Yamaha artist, і як представник від України приїжджав у Дубай показувати новий інструмент для регіону Близького Сходу, а також для представників інших країн, які були на тій конференції. Також я мав одного разу приватний виступ у Дубаї. Тобто це вже мій третій приїзд в ОАЕ, але для української громади тут виступаю вперше. І я неймовірно щасливий!
Фото: Емірати Сьогодні
– Як став можливим ваш теперішній приїзд до Дубаю?
– Взагалі я був запрошений, щоб представляти Україну в Кувейті 8-9 лютого на заходах до 30-річчя встановлення дипломатичних відносин між нашими двома країнами. І ці виступи в ОАЕ дорогою до Кувейту та назад стали можливими завдяки неймовірній людині – Послу України в Кувейті Олександру Балануці, який є моїм близьким другом і якого ви всі тут у Дубаї дуже добре знаєте. У ньому стільки енергії, що це просто вражає! Мені навіть здається, що якщо цю людину підключити до енергосистеми України, то в ній не буде перебоїв з електроенергією.
– А в яких ще країнах Близького Сходу ви виступали або плануєте виступати?
– Крім ОАЕ та Кувейту, де я був кілька разів, також виступав у Йорданії. У найближчих планах з країн цього регіону ще Катар. І хотілося б, звичайно, виступити в Dubai Opera разом із живим оркестром. Про це вже ведуться переговори.
Для мене велика честь представляти Україну в країнах Близького Сходу, особливо сьогодні, під час війни. Адже ми знаємо, наскільки важливо доносити правду в цьому регіоні. У Йорданії я мав суперечку з одним музикантом з Єгипту, який розповідав мені, що «війну в Україні ведуть США і НАТО проти росії на вашій території». Весь цивілізований світ розуміє правду, мені дуже шкода, що в деяких країнах під впливом російської пропаганди люди дезінформовані. І хоча тут я маю бути стриманим у своїх висловлюваннях, але приїхавши зараз з України, можу розповідати про те, що ми переживаємо, що бачимо на власні очі, як молимося кожного дня за наших військових і підтримуємо їх. І от у Йорданії на площі, де було 2000 людей, з яких лише 20 українців, я сказав: «Рахуйте кількість нот у наступній композиції (композиція «Елемент»). Скільки нот у цій композиції, стільки й буде кожного дня падати окупантів, які прийшли на нашу українську землю». Те саме я розповідав і на концертах у Дубаї.
– Розкажіть про неймовірний виступ у Петрі (Йорданія). Як вдалося підняти фортепіано на скелі і чи не постраждало воно?
– По-перше, хочу відзначити неймовірну роботу Посольства України в Йорданії, зокрема, пані Мирослави Щербатюк, яка дуже багато зробила, щоб організувати цей перформанс у Петрі.
По-друге, хотів би відзначити Раду з туризму Йорданії (Jordan Tourism Board), яка була дуже відкритою до співпраці й дозволила нам потрапити до Петри не як туристам, а на джипах зовсім з іншого боку – дорогами, де живуть бедуїни.
По-третє, велика подяка компанія Yamaha, яка надала фортепіано. У Йорданії, на відміну від зйомок в Альпах, інструмент не постраждав. Ми поставили його на джип, а далі спеціально навчені люди разом із моїм концертним директором витягали інструмент на скелі. Ми мали тиждень неймовірних зйомок: у нас була не тільки Петра, а ще й пустеля Ваді Рам та інші локації.
– Ми знаємо, що Ви написали музику до неофіційного гімну дипломатів. Це була перша Ваша музика до гімну? Адже зазвичай ви пишете інструментальну музику. Наскільки складно було писати мелодію до тексту?
– Справді, усю свою авторську музику я не писав для якоїсь конкретної ситуації. Щось мені уві сні приходило, щось під час подорожей. Буває, що за тиждень напишеш пів альбому, а потім за рік не створюється зовсім нічого. Тому мені складно писати музику під текст. І коли Посол України в Кувейті Олександр Балануца попросив написати музику до тексту, який переміг у конкурсі «Гімн дипломата», мені майже місяць взагалі нічого не спадало на думку. А вже наближався День дипломата, до якого він дуже хотів приурочити цей гімн. І в останній чи передостанній вечір ми сіли разом з дружиною, я їй розповів, що треба написати музику й майже не залишилось часу, як раптом у мене в голові вже зазвучала ця мелодія – куплет і приспів. Тобто я її написав буквально за 5–10 хвилин, коли прийшло натхнення. Після того ми ще трошечки підкоригували текст під музику і пізніше зробили запис, як моя дружина виконує цей гімн.
До речі, мене часто питали, чи не хотів би я писати пісні або співати. Ні, ніколи. Кожен має робити те, що в нього добре виходить. Я дуже люблю саме інструментальну музику, і хоча й розумію, що вона не може стати масовою, залишаюся в цій ніші.
– А можливо завдяки вам це вже не зовсім ніша, бо ви якраз зробили дуже багато для того, щоб вона розширилась, щоб інструментальна музика «пішла в маси» і стала популярною для широкого кола слухачів.
– Можливо ця ніша й розширилась, але все одно така музика ніколи не стане масовою. Утім, для мене важливо не це. Головна нагорода – коли після концерту підходять діти й кажуть, що раніше не хотіли займатись музикою, грали «з-під палки», а тепер у них з’явилося це бажання.
– А у Вас відразу з’явилося бажання займатися музикою? Ви зразу відчули, що це Ваше?
– Бажання в мене точно було. У дитинстві бабуся подарувала металофон, на якому я грав чайними ложками. Чи була в моєму дитинстві палка? До певного віку вона, мабуть, необхідна кожній дитині, яка ще не може усвідомлено приймати рішення. На нас усіх тією чи іншою мірою впливає лінь. Все одно часто хочеться грати не гами, а піти пограти в футбол із друзями. Тому треба щоб дорослі спостерігали за дитиною, і якщо в неї є здібності, є результати, вона отримує задоволення від музики, потрібно обережно її спрямовувати. Але ні в якому разі не змушувати дитину чимось займатися і не нав’язувати їй свої стереотипи.
– Один із заходів, які ви провели в Дубаї, – концерт для дітей-аутистів. Чому саме для таких особливих дітей ви проводите заходи в кожній країні, куди приїжджаєте?
– Хотів би почати трохи з передісторії. У 2012 році я брав участь у шоу «Україна має талант» і став його фіналістом. Це був свого роду трамплін для інструментальної музики в Україні. До цього проєкту така музика не викликала великого інтересу серед широкого кола слухачів. Мені це шоу подарувало передусім віру, що інструментальна музика може бути комусь цікавою. І в 2013 році я випустив свій перший авторський альбом, досить великий тираж якого розібрали буквально за три місяці не лише в Україні, а й у країнах Балтії, в Німеччині. Я почав отримувати листи від організацій, які займаються особливими дітьми, а також від окремих сімей. Мені писали, що моя музика (особливо мелодія «Казка») позитивно впливає на дітей з аутизмом, вони заспокоюються, долають стреси. Один з листів був від батьків дитини-аутиста, яка не чула. Вона гралася з телефоном, на якому була записана моя мелодія «Казка», а потім почала прислухатись і показувати на вушка, що вона чує.
Взагалі не тільки моя музика, а будь-яка позитивна музика добре впливає на наші організми. Японські вчені ще в 1950-ті роки проводили експерименти й довели, що структура молекул води змінюється під впливом музики та звуків. А людина на 70% складається з води. Тому маємо усвідомлювати, що звуки навколо нас, навіть шум міста, не можуть на нас не впливати. Я вірю в неймовірну силу музики, яка здатна творити дива не тільки на ментальному, духовному рівні, а й на фізичному, змінюючи структуру води в нашому організмі.
Фото: Емірати Сьогодні
Чому ми ходимо на живі концерти, адже зараз технології дозволяють послухати їх у записі, поставивши гарну акустичну систему та вдягнувши VR-окуляри? Проте жоден запис не передасть ту енергію, яку ми відчуваємо серцем, клітинами свого тіла на живих концертах. У терапевтичних цілях треба ходити на живі концерти, які дійсно можуть нас змінювати. Щоправда, бувають і деструктивні концерти, після яких виходиш роздратованим. А є концерти, які відкривають найглибші закуточки душі, які наповнюють її мріями. Якщо ми віримо в це, музика допомагає здійснювати мрії!
Продовження розмови з композитором та піаністом-віртуозом дивіться в нашому відеоінтерв'ю.
