Цього року понад пів мільйона українських дітей через війну змушені розпочинати навчальний рік за кордоном. Багато країн Європи на державному рівні мають програми для навчання українських дітей. На жаль, в ОАЕ немає програм підтримки дітей з України, але є люди з великим серцем.
Історія, якою поділилися наші читачки, – це історія про віру та надію, про рішучість та цілеспрямованість, про доброту й допомогу. Історія, яка може мотивувати інших не здаватися й вірити в краще. А можливо вона надихне когось допомогти тим, хто цього дуже потребує.
«Ми приїхали із міста Зеленодольська, у якому немає військових об'єктів, але воно межує з Херсонською областю, і коли розпочалася війна, постійно було під обстрілами, – розповідає Наталія, мама восьмирічних двійнят. – Після розлучення я виховую дітей сама, проте в Україні вони мали змогу ходити не тільки до школи, але й на різні гуртки, там для нас усе було доступне. З перших днів війни почалися обстріли, моя мама з дітьми довго не могла зважитися на виїзд, щодня – активні бойові дії, було страшно. Одного ранку випадково дізналися про гуманітарний потяг, за 15 хвилин зібралися, взяли документи, воду, їжу й виїхали до Кривого Рогу. Звідти – на потяг до Львова, а далі – до Польщі й ОАЕ. Ми бували тут раніше, у нас є друзі та знайомі, які допомогли з документами, квитками та якимись речами для моєї мами й дітей після прильоту. Але діти важко переносили самотність, а я була постійно на роботі».
Фото: З особистого архіву Наталії Базарнової
«Ми з міста Кременчука Полтавської області, приїхали в гості до знайомих 22 лютого, на 1 березня у нас був квиток додому, – розповідає Олена, мама десятирічної Єви. – Але через війну повернутися додому ми не змогли. Пів року донька навчалася дистанційно в українській школі. Я залишилася одна з дитиною і валізою речей у чужій країні, виховую доньку сама. Зараз знайшла роботу в ОАЕ за спеціальністю, на житло й продукти вистачає, але за школу я б сама не змогла заплатити повну суму. А мені, звичайно, дуже хотілося, щоб донька спілкувалася з дітьми, а не цілий день сиділа вдома за комп'ютером».
В ОАЕ Наталія та Олена активно почали шукати нових друзів, і через один з телеграм-каналів познайомилися з Луїзою, яка з перших днів війни активно намагалася допомогти дітям з України.
«Луїза організувала зустріч на пляжі для новоприбулих дітей з України, – продовжує Наталія. – Там я познайомилася з іншими батьками. Їх усіх хвилювало питання, як влаштувати дітей до школи, щоб продовжувати навчання та спілкуватися в соціумі. Спільними зусиллями ми намагалися звертатися до гуманітарних фондів ОАЕ, фондів допомоги матерям і дітям, безпосередньо до керівників шкіл, намагалися достукатися до державних чиновників у соціальних мережах. На жаль все було безуспішно, скрізь нам відмовляли».
Фото: з особистого архіву Антоніни Митрофанової
«Ми вирішили об'єднати зусилля з іншими батьками, – додає Олена. – Сформувалася група з батьків близько 20 дітей, які через війну приїхали до Дубаю або залишились тут і хотіли б віддати своїх дітей на навчання до місцевих шкіл. Але оскільки вартість навчання в школах ОАЕ дуже висока, а більшість батьків ще поки з нестабільним рівнем доходів, то ми об'єдналися у пошуках можливостей навчання наших дітей у місцевих школах».
Фото: з особистого архіву Олени Пелипець
«Якось Луїза зустріла свого знайомого бізнесмена Санжіва, розповіла йому про наше становище, і він запросив нас до себе в офіс поспілкуватися, – ділиться спогадами Наталія. – Познайомившись із дітьми, він захотів допомогти їм продовжити навчання. Ми почали пошуки шкіл і зіткнулися з новими проблемами: мовний бар'єр, транспорт, соціальна адаптація. Зрештою зупинили вибір на Al Ghaf та Deira school. Адміністрації цих шкіл поставилися з розумінням до нас, надали знижку на навчання розміром 25-30% безкоштовний автобус та адаптаційні заняття з англійської мови. Завдяки увазі та матеріальній допомозі містера Санжіва дев’ятеро українських дітей змогли вступити до шкіл Дубаю й вчасно розпочати навчальний рік».
Фото: з особистого архіву Антоніни Митрофанової
«До речі, містер Санжів багато років ще до повномасштабної війни допомагав утримувати в Україні дитячі будинки сімейного типу, і зараз на його забезпеченні вісім українських дітей, – розповідає Олена. – Нескінченно вдячні містеру Санжіву й Луїзі за їхню безкорисливу допомогу нашим родинам. Але кількість українських дітей, які потребують допомоги й підтримки в ОАЕ значно більша. Тож усіх небайдужих просимо приєднуватися до телеграм-спільноти UA Kids in Dubai. Тільки об’єднавши наші зусилля ми зможемо відкрити нові можливості для маленьких українців в Еміратах».
